Науковці виявили найдавніші відомі геноми вірусу віспи овець у середньовічних рукописах зі шкіри тварин та в зубах овець бронзової доби. Дослідження опубліковано 2 вересня в журналі Science Advances. Автори отримали 21 новий геном вірусу і вважають їх найдавнішими геномами родини поксвірусів серед усіх знайдених раніше.
Сліди вірусу виявили на 17 пергаментних аркушах із європейських бібліотек і архівів. Серед них — сторінки Йоркського Євангелія, створеного в Кентербері приблизно в 990–1020 роках і збереженого в Йоркському соборі. ДНК також знайшли в латинському глосарії близько 800 року, копіях послань апостола Павла та інших середньовічних документах. Ще один позитивний зразок отримали з аркуша паперу XV століття.
Дослідники проаналізували 754 зразки, зокрема археологічні останки овець і старовинні пергаменти. Для роботи з рукописами реставратори обережно стирали поверхню аркуша гумкою, а отриманий пил використовували для виділення ДНК.
Чому вірус виявили навіть на телячій і козячій шкірі
Віспа овець — важке вірусне захворювання, споріднене з натуральною віспою людини. У неімунному стаді захворюваність може сягати 75–90%, смертність — близько 50%, а серед молодих тварин — 100%. Хвороба різко знижує виробництво молока, вовни та м’яса і залишає пошкодження на шкірі.
Несподіваним стало те, що з 17 заражених аркушів 10 виготовлені з телячої шкіри, чотири — з козячої і лише три — з овечої. Точного пояснення поки немає. Можливо, вірус заражав інших тварин, або ДНК переносилася між шкурами під час обробки. Не виключено забруднення сусідніх сторінок чи використання овечих матеріалів під час виготовлення та ремонту пергаменту.
Найдавніші сліди — у зубах овець бронзової доби
Найстаріші сліди вірусу знайшли не в книгах, а в зубах овець. Один зразок походить із поселення бронзової доби Миржик у Казахстані й датується приблизно 1875–1645 роками до нашої ери. Інший виявили на території Алтайського краю в Росії. Отже, вірус існував уже близько 3500–3800 років тому.
Генетичний аналіз показав, що за цей час вірус змінився відносно мало. Дев’ять генів, інактивованих у сучасних штамах віспи овець, уже не функціонували в стародавньому зразку з Казахстану. Ключова адаптація вірусу до овець могла завершитися приблизно 4000 років тому.
Науковці вважають, що старовинні бібліотеки можуть стати архівами древніх інфекцій. Пергамент виготовляли зі шкіри тварин, тож разом із текстами він зберігає генетичні сліди хвороб, що вражали стада тисячі років тому. Дослідники сподіваються знайти таким чином стародавні геноми споріднених вірусів — віспи кіз і вірусу вузликового дерматиту великої рогатої худоби.
