Американський Конгрес ухвалив Закон Ліндсі Грема про санкції проти Росії та Ірану. Для політики санкцій це суттєве розширення інструментарію: президент США отримує можливість запроваджувати тарифи до 100% на товари з країн, які залишаються найбільшими покупцями російської нафти й газу. Закон Грема не є нафтовим ембарго і не означає, що Китай чи Індія наступного дня перестануть купувати російську нафту. Це насамперед сильний переговорний важіль для американської дипломатії. Наскільки він скоротить російський експорт, залежатиме від того, як ним скористається Білий дім.
Як працює механізм вторинних тарифів
Під вторинні тарифи потрапляють країни, які продовжують купувати російську нафту після набуття законом чинності і водночас входять до п’ятірки найбільших імпортерів російської сирої нафти за фізичним обсягом за попередні 12 місяців. Через кожні 180 днів Офіс торгового представника США разом із Держдепом та Міністерством енергетики США має перераховувати цю п’ятірку. Тариф не обов’язково становить 100%. Президент США отримує діапазон від трохи більше нуля до 100% і може змінювати ставку залежно від того, чи зробила країна суттєві кроки для скорочення закупівель.
Конструкція створює систему торгу: скорочуєте закупівлю — Вашингтон знижує тариф або дає виняток; не скорочуєте — ризикуєте доступом усього свого експорту до американського ринку. Це серйозніше за санкції проти окремого танкера чи трейдера. Майже все залежить від дипломатії.
П’ять покупців і різні можливості заміщення
П’ять покупців дуже різні. Китай та Індія купують російську нафту мільйонами барелів на добу. Для Індії порядок величини зараз — близько 1,9 млн б/д: у серпні імпорт російської нафти становив приблизно 1,87 млн б/д після рекордних 2,79 млн у липні. Далі масштаб падає в рази. Туреччина у 2025 році купувала близько 317 тис. б/д російської нафти — 47% усього її нафтового імпорту. Угорщина та Словаччина — порядку 0,1 млн б/д кожна. Азербайджан — лише близько 30 тис. б/д.
Для малих покупців російську нафту технічно замінити реально. Угорщина і Словаччина історично отримують нафту через південну гілку «Дружби». Після припинення поставок у січні вони вже переходили на альтернативні морські поставки через хорватський Omišalj та трубопровід Adria/JANAF. Його номінальна потужність більша за сумарні потреби двох країн. Для Азербайджану питання простіше: країна сама є великим виробником та експортером нафти. Російські приблизно 30 тис. б/д — це насамперед економіка НПЗ. Якщо ці обсяги створюють ризик великого американського тарифу, їх можна замістити власною, казахстанською або іншою нафтою. Щодо малих покупців Вашингтон має сильну позицію: альтернативи дорожчі або незручніші, але вони існують.
З Індією ситуація інша. Індія купує російську нафту зі знижкою, але її експорт до США величезний. Вашингтон може запропонувати вибір між економією кількох доларів на Urals і ризиком тарифу на індійські товари. Закон ухвалюють не в нормальному нафтовому ринку. Американо-іранська війна триває вже сьомий місяць. Ормуз працює з величезними перебоями, близькосхідний видобуток і експорт скоротилися, світові запаси з початку війни впали більш ніж на 500 млн барелів, Brent перевищував 100 доларів. Близький Схід був природною альтернативою Росії для індійських НПЗ. Тепер ця альтернатива стала дефіцитнішою, дорожчою та логістично ризикованішою. Коли в серпні доступність російської нафти для Індії впала, Делі не зміг просто купити відсутні 900 тис. барелів десь іще. Є США, Канада, Бразилія, Гаяна, Ангола, Нігерія, але це інше транспортне плече, інший фрахт і інші характеристики нафти. Перша реакція Делі на Закон Грема — заяви про енергетичну безпеку, доступність палива та необхідність переговорів зі США. До завершення або суттєвої деескалації американо-іранської війни повністю витіснити російські барелі з індійського балансу буде надзвичайно складно. Домовитися про поступове скорочення, квоту або більший дисконт для РФ реалістичніше.
Китай — складніший випадок. У КНР більший запас міцності через власний видобуток. Китай уже скуповує альтернативну нафту в Канаді, Західній Африці та Латинській Америці. Нещодавні додаткові spot-покупки оцінювалися більш ніж у 20 млн барелів. Конкуренція за ці барелі підняла премії окремих африканських сортів до 22 доларів понад Brent. Під час кризи в Перській затоці російська нафта має для Пекіна стратегічну цінність. Частина поставок іде трубопроводами зі Східного Сибіру. Ні Ормуз, ні Суец їм не потрібні. Цього літа Китай збільшив закупівлі з Росії, щоб компенсувати втрату близькосхідних поставок. Змусити Пекін швидко відмовитися від російської нафти до завершення війни з Іраном видається складнішим завданням, ніж це виглядало під час розробки санкцій.
Розділ 113 Закону Грема говорить про 5 найбільших імпортерів російської нафти за фізичним обсягом за останні 12 місяців. За цією логікою Туреччину важко не помітити: у 2025 році вона купувала близько 317 тис. б/д російської нафти, тоді як Угорщина та Словаччина — приблизно по 100 тис., Азербайджан — близько 30 тис. У липневих поясненнях розробників нової версії Закону Грема фігурували Китай, Індія, Словаччина, Угорщина та Азербайджан. Це не збігається з арифметикою фізичних потоків. Сам закон не називає країни — остаточне визначення має робити Офіс торгового представника США. Якщо Анкара потрапить до п’ятірки, у Вашингтона з’явиться ще один сильний переговорний важіль. Якщо ні — буде цікаво побачити методологію, яка залишить поза списком країну, що купує в Росії в кілька разів більше нафти, ніж Угорщина чи Словаччина.
