Холера є гострим інфекційним захворюванням тонкої кишки, яке спричинює бактерія Vibrio cholerae серогруп О1 або О139. Збудник потрапляє в організм із забрудненою водою чи їжею і виділяє токсин, що запускає масивну секрецію рідини в просвіт кишечника. Результатом стає рясна водяниста діарея, здатна протягом годин призвести до критичного зневоднення.
Більшість інфікованих осіб не мають виражених симптомів або переносять хворобу в легкій формі, проте близько 5–10 % випадків розвиваються до тяжкого перебігу з втратою десятків літрів рідини. За даними ВООЗ, щороку у світі реєструють від 1,3 до 4 мільйонів випадків і від 21 до 143 тисяч смертей. У 2025 році 47 країн повідомили про 451 499 випадків і 7870 летальних наслідків — найвищий показник смертності з 1999 року.
В Україні захворювання належить до особливо небезпечних інфекцій. Посилений епідеміологічний нагляд триває з червня до жовтня, і станом на 2025–2026 роки підтверджених випадків холери в країні не зареєстровано. Водночас ризик зберігається через пошкодження водної інфраструктури, міграційні процеси та глобальне поширення інфекції в регіонах конфліктів і кліматичних катастроф.
Збудник і механізм розвитку інфекції
Vibrio cholerae є грамнегативною рухливою бактерією у формі коми. Вона добре виживає у воді, особливо в слабколужному середовищі, проте гине під час кип’ятіння протягом однієї хвилини та в кислому середовищі шлунка. Епідемічне значення мають переважно біовари класичний і Ель-Тор серогрупи О1, а також серогрупа О139, яка з’явилася на початку 1990-х років.
Після потрапляння в тонку кишку бактерії прикріплюються до слизової оболонки і виділяють холерний токсин. Токсин складається з субодиниць А і В. Субодиниця В зв’язується з рецептором GM1 на поверхні ентероцитів, після чого активна частина А проникає всередину клітини. Там вона незворотно активує аденилатциклазу, що призводить до різкого зростання рівня циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Підвищений цАМФ відкриває хлоридні канали, спричиняє вихід води, натрію, калію та бікарбонатів у просвіт кишки і блокує зворотне всмоктування рідини. У тяжких випадках втрата рідини може сягати 1 літра на годину.
Саме дія холерного токсину, а не безпосереднє пошкодження слизової оболонки, пояснює характерний вигляд випорожнень — «рисовий відвар» — і відсутність вираженого запального синдрому з гарячкою.
Шляхи передачі та епідеміологічні особливості
Єдиним джерелом інфекції є людина — хворий або вібріоносій. Механізм передачі фекально-оральний. Провідний шлях — водний: вживання води з відкритих водойм, колодязів або систем водопостачання, забруднених стічними водами. Харчовий шлях реалізується через сирі чи недостатньо термічно оброблені морепродукти, овочі та фрукти, які поливали забрудненою водою або милі нею. Контактно-побутовий шлях має менше значення, але можливий через руки та предмети побуту в умовах скупченості.
Інкубаційний період становить від кількох годин до 5 діб, найчастіше 1–2 доби. Носії можуть виділяти збудника протягом 1–10 днів, а іноді довше, що підтримує ланцюг передачі навіть за відсутності клінічно виражених випадків. Спалахи частіше виникають у регіонах із недостатнім доступом до чистої води та санітарії, під час збройних конфліктів, повеней, циклонів і переміщення населення. Сьома пандемія, викликана біоваром Ель-Тор, триває з 1961 року і досі охоплює країни Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу.
За оцінками ВООЗ, у 2025 році найбільше випадків припало на Африканський і Східно-Середземноморський регіони. У 2026 році продовжуються спалахи, зокрема в Ємені, де в умовах відновлення бойових дій кількість підозрілих випадків зростала. В Україні моніторинг води відкритих водойм і обстеження пацієнтів із тяжкими кишковими інфекціями не виявили збудника у 2025–2026 роках, хоча холероподібні вібріони не-О1 групи періодично реєструють у водоймах.
Клінічні прояви та ступені зневоднення
У більшості інфікованих симптоми відсутні або обмежуються легкою діареєю. За наявності клінічних проявів хвороба зазвичай починається раптово, часто вночі чи вранці, з безболісного рідкого стільця. Випорожнення швидко втрачають каловий характер і стають водянистими, білувато-мутними, із пластівцями слизу — так званий «рисовий відвар». Частота дефекацій може сягати 10–30 разів на добу. Блювання, якщо виникає, також водянисте і без попередньої нудоти. Температура тіла залишається нормальною або знижується.
Тяжкість визначається обсягом втраченої рідини. Класифікація за В. І. Покровським виділяє чотири ступені дегідратації. Наведено основні критерії в таблиці.
Критерії ступенів зневоднення при холері допомагають швидко оцінити стан пацієнта і обрати обсяг регідратації.
| Ступінь | Втрата маси тіла | Основні прояви | Стілець і блювання |
|---|---|---|---|
| І (легкий) | 1–3 % | Спрага, сухість у роті, загальний стан задовільний | До 5–10 разів на добу, блювання рідке |
| ІІ (середній) | 4–6 % | Помірна слабкість, тахікардія, зниження тургору шкіри, можливі судоми литкових м’язів | До 10–20 разів, водянистий стілець, багаторазове блювання |
| ІІІ (тяжкий) | 7–9 % | Загострені риси обличчя, запалі очі, акроціаноз, олігурія, виражені судоми | Частий рясний стілець «рисовий відвар», часте блювання |
| IV (альгід) | 10 % і більше | Гіпотермія, «руки пралі», анурія, гіпотонія, дегідратаційний шок | Безперервна діарея і блювання |
Дані наведено за клінічними критеріями, що використовують у вітчизняній інфектології та рекомендаціях ВООЗ. Без лікування IV ступінь може призвести до смерті протягом кількох годин через гіповолемічний шок, порушення електролітного балансу та гостру ниркову недостатність.
Діагностика та лікування
Клінічний діагноз базується на епідеміологічних даних, характерному безболісному «рисовому» стільці та швидкому зневодненні без гарячки. Лабораторне підтвердження здійснюють бактеріологічним посівом випорожнень або блювотних мас на лужні середовища, а також експрес-тестами. Полімеразна ланцюгова реакція дозволяє швидко виявити токсигенні штами.
Основою лікування є негайна регідратація. При легкому та помірному зневодненні застосовують оральні регідратаційні розчини (ОРС) за схемою ВООЗ: глюкоза, натрій, калій і цитрат у визначених концентраціях. Обсяг розраховують за втратами. При тяжкому зневодненні (ІІІ–IV ступені) починають із внутрішньовенного введення ізотонічних розчинів (наприклад, розчин Рінгера лактат) зі швидкістю 50–100 мл/кг протягом перших годин, після чого переходять на ОРС. Антибіотики (доксициклін, азитроміцин, ципрофлоксацин залежно від чутливості) скорочують тривалість діареї та виділення збудника, проте їх призначають вибірково — при тяжкому перебігу, високій частоті стільця чи супутніх станах. Масова хіміопрофілактика не рекомендована через ризик формування резистентності.
Своєчасна регідратація знижує летальність до рівня нижче 1 %, тоді як без лікування вона може перевищувати 50 % у тяжких випадках.
Профілактика та сучасні заходи контролю
Довгостроковий контроль холери залежить від забезпечення населення безпечною питною водою, санітарією та гігієною (комплекс WASH). На індивідуальному рівні ефективними залишаються кип’ятіння води протягом однієї хвилини, вживання бутильованої води, ретельне миття овочів і фруктів, термічна обробка морепродуктів і миття рук з милом перед їжею та після відвідування туалету.
Поради щодо зниження ризику зараження
- Використовуйте для пиття та приготування їжі лише кип’ячену або бутильовану воду, особливо під час подорожей і в сезон підвищеного ризику.
- Уникайте купання в водоймах поблизу місць скидання стічних вод і не вживайте сирі морепродукти з таких зон.
- Майте під рукою пакети оральних регідратаційних солей під час поїздок у регіони з ендемічною холерою — своєчасне застосування ОРС рятує життя навіть до звернення до лікаря.
- Вакцинація оральними вакцинами (Dukoral, Euvichol-Plus, Euvichol-S) рекомендована для осіб, які працюють у зонах спалахів, гуманітарних місіях або живуть у високоризикових районах. Дві дози забезпечують захист на кілька років; однодозовий режим використовують під час гострих спалахів через обмеження постачання.
Після списку варто зазначити, що вакцинація доповнює, але не замінює заходи WASH. Глобальне виробництво оральних вакцин зросло з приблизно 30 мільйонів доз у 2022 році до близько 80 мільйонів у 2025 році, що дозволило відновити профілактичні кампанії у 2026 році. Водночас попит під час одночасних спалахів залишається високим.
Система епідеміологічного нагляду в Україні передбачає обстеження пацієнтів із тяжкими кишковими інфекціями та моніторинг води. За відсутності підтверджених випадків у 2025–2026 роках ризик для країни оцінюють як низький, проте підтримання готовності лабораторій і лікувальних закладів залишається обов’язковим. У регіонах із пошкодженою інфраструктурою особливо важливою є дезінфекція води та санітарно-просвітницька робота серед населення.
